Центрами походження роду Cicer вважають Західну Азію, Кавказ і (або) Малу Азію, де і зараз ростуть близькі до Cicer arietinum L. дикі однорічні види нуту та сконцентроване найбільше різноманіття генотипів диких видів. Результати філогенетичного аналізу в комплексі з даними послідовностей ядерних і хлоропластних ДНК виявили чотири добре відокремлених групи: Близькосхідну, Західну Центрально-Азійську, Егейсько-Середземноморську та Африканську. Оцінка віку роду Cicer, показала, що рід має Середземноморське походження з подальшим відокремленням в епоху міоцену/ пліоцену. Геологічні події, такі, як гірський орогенез і зміни навколишнього середовища – це основні фактори, що спричинили розподіл видів роду Cicer. Раннє відокремлення африканських видів і їх географічне розмежування зумовило їх найбільшу розбіжність з сучасними видами.

У процесі еволюції сформувались два типи культурного нуту: середземноморський, з крупним світлим насінням округлої форми, великими та високими рослинами та більш посухо- і холодостійкий, скоростиглий тип з дрібним кольоровим насінням кутастої форми, який сформований в Індії та Ефіопії. Ці типи називають відповідно kabuli та desi. В цілому, по ареалу нуту спостерігається зменшення кількості різновидів зі сходу на захід, що супроводжується зниженням долі темнонасіннєвих зразків і збільшенням долі зразків з круглим та кулястим світлим насінням. Морфотип kabuli переважно вирощують в Середземноморському регіоні, включаючи Південну Європу, Західну Азію та Північну Африку.