Розмір шрифту: 

Актуальна проблема сучасного рослинництва - захист рослин від фітопатогенів, ураження якими є причиною втрати щорічно від 20 до 35% врожаю. Традиційні засоби боротьби - селекція нових сортів на стійкість та застосування пестицидів - не усувають загрози накопичення резистентних форм. Одним з найбільш перспективних альтернативних методів є індукування природної стійкості рослин. Сучасна концепція імунітету рослин стверджує, що захист рослинного організму від впливу патогену визначається функціонуванням багаторівневої системи за участю механізмів специфічного і неспецифічного імунітету. Перший рівень вродженого імунітету (PTI) визначає неспецифічну (базову) стійкість, тоді як другий рівень (ETI) - специфічну стійкість, що призводить до розвитку реакції надчутливості (hypersensitive reaction, HR). Родина мембранних рецепторних кіназ WAK (wall associated kinases) взаємодіє з клітинною стінкою рослин, визначає цілісність її олігогалактуронатів, сприймає DAMP та здатна активувати сигнальні каскади та транскрипцію генів стійкості. Трансдукція сигналу призводить до зміни концентрації цитоплазматичного кальцію, продукції активних форм кисню (АФК) та азоту (NO) - сигнальних молекул, що беруть учать у розвитку системної стійкості. Тому метою нашої роботи було дослідження індукції біотичним еліситором щавлевою кислотою, що пов’язана з ферментами, які деполімеризують клітинну стінку, та донором сигнальної молекули NO системної стійкості Triticum aestivum L. проти збудника Septoria tritici. Об’єктом досліджень були сорти озимої м’якої пшениці Поліська 90 та Столична селекції Національного наукового центру «Інститут землеробства НААН». У польовому досліді рослини пшениці обприскували 0,1 мМ водним розчином щавлевої кислоти та 0,5 мМ водним розчином донору оксиду азоту - нітропрусиду натрію (НПН) у фазі виходу в трубку, після чого на третю добу проводили інокуляцію збудником септоріозу в концентрації 106 спор/мл. Як маркер індукованої стійкості визначали активність цитоплазматичної пероксидази (КФ 1.11.1.7) в листках за методом Seevers та вміст ендогенного пероксиду водню за реакцією з сульфатом титану. Відбір зразків проводили через добу після зараження і в подальшому протягом періоду колосіння-цвітіння та дозрівання зерна. Оцінку ураження та ступеня розвитку хвороби проводили у фазі молочно-воскової стиглості зерна, використовуючи 9-бальну шкалу Саарі та Прескотта (1988). У цей же період визначали морфометричні параметри - висоту рослин, довжину колоса та прапорцевого листка. Після дозрівання зерна проводили аналіз структури врожаю. Повторність досліду триразова. Результати обробляли статистично з використанням програмного пакету Microsoft Excel.