Первинні тритикале, або пшенично-житні амфідиплоїди, що отримані від схрещування пшениці твердої з житом, відіграють важливу роль у селекції сортів з високим адаптивним потенціалом. Проте отримані гібридні зернівки мають низьку життєздатність, а селекційне використання обмежене низькою фертильністю, обумовленою цитологічною нестабільністю мейозу в материнських клітинах пилку. Тому актуальною є розробка і застосування методів, які підвищують ефективність отримання та цитогенетичну стабільність первинних тритикале, що прискорює селекційний процес.

Синтез гібридних популяцій для отримання первинних тритикале зазвичай проводять шляхом схрещування твердих пшениць та жита з подальшим застосуванням культури зародків і колхіцинування; схрещування озимих м’яких пшениць та жита з подальшим запиленням пшенично-житніх гібридів F₁ гексаплоїдними тритикале або F₁ міжсортових гібридів гексаплоїдних тритикале; схрещування 42-хромосомних тритикале з м’якою пшеницею з подальшим беккросом гексаплоїдними тритикале або пилком F₁ міжсортових гібридів тритикале; схрещування 42-хромосомних тритикале з м’якою пшеницею з подальшим беккросом гексаплоїдною пшеницею. Основною проблемою отримання інтрогресивних форм є несумісність віддалених видів. Розв’язанню цих проблем сприяють нетрадиційні технології іn vitro, що відкривають широкі перспективи гібридизації між таксономічно віддаленими видами.