Вплив Є.М. Лавренка (1900–1987) на розвиток вітчизняної геоботаніки зумовлений не тільки його особистим внеском у розробку низки важливих геоботанічних проблем і його науково-адміністративної та громадської діяльності, але також тим, що він систематично виступав у пресі з програмними та методичними статтями та організовував видання програмно-методичних робіт, виконаних колективами авторів. У 30-х рр. ХХ ст. учений брав участь у складанні методичних посібників для геоботанічних досліджень.

У книзі Г.Г. Махова «Ґрунти України. Нарис ґрунтів, методика дослідження, визначник ґрунтів, нарис геології та рослинності» (1930) Є.М. Лавренком разом з Н.О. Десятовою-Шостенко підготовлено розділ «Методика геоботанічних досліджень», де висвітлено завдання досліджень та його фази (1) маршрутне (рекогносцироване) дослідження; 2) детальне дослідження окремих характерних ділянок та 3) стаціонарне дослідження окремих ділянок рослинності), наведено особливості вивчення умов оточення рослинності (рельєф, геологічна будова, умови зволоження, підґрунтя, ґрунт, мертве вкриття, вплив людини і тварин), вивчення структури суспільств, зокрема вказано ознаки рослинної асоціації як основної фітосоціологічної одиниці (флористичний склад, поземність, розповсюдженість, площа вкриття, трапляємість, громадськість, життєвість, періодичність), а також складено бланк геоботанічного опису та пояснення до нього [4]. У 1938 р. ним розроблено методику геоботанічного дослідження степових фітоценозів.