Сільським господарством у Слобідській Україні розпочали займатися у другій половині XVII ст., коли ці землі освоювало осіле населення. Разом з тим, землі регіону почали обплітати дороги, які задовольняли, господарчі та комунікативні потреби слобожан. Крім того, на Слобожанщині продовжували функціонувати шляхи степовиків, але на відміну від минулих століть, вони використовувалися у мирних цілях, передусім, для торгівлі.

В умовах інтенсивного заселення Слобідської України, села були не одноманітними за соціальною структурою населення: «одно село з чумаками, коцарями, селітряними буртами, братствами, шпиталями; друге село урядниками та становими; вже третє село з банками, кооперативами та просвітами». [1, с. 4–7]. Така різноманітність сприяла формуванню та розвитку «нової» системи сполучення, яка слугувала, насамперед, осідлій людності. Але, тим не менш, головним заняттям слобожан залишалося землеробство [2, с. 129].