Відомого вченого-історика, дослідницю феномену козацтва Олену Апанович справедливо називали «першою жінкою, яка проникнувши на Запорожжя, порушила при цьому ідеологічне табу на минуле козацтва. І залишилась там …на все своє життя. Про неї по-доброму жартували: «Останній в Україні козак, то й то – жінка» [4, с. 24]. Ще її називали «берегинею козацької слави» [3, с. 82].

У своїх працях О. Апанович розкрила особливості природознавчих новацій запорозького козацтва в часи Нової Січі, заслуги останнього кошового отамана П. Калнишевського в економічній сфері. Запорозький очільник дбав про розвиток сільського господарства в Січі, різних промислів, поширення торгівлі, енергійно займався колонізацією Запорожжя. Автор наголошує, що саме за період отаманування П. Калнишевського зросла кількість запорозьких зимівників – багатогалузевих господарств фермерського типу, що базувалися на власній і найманій праці [2, c. 257]. У публікації «За плугом Господь іде» [1] О. Апанович наголошує, що у запорозьких козаків виявилася притаманна українському селянству ментальність – не тільки зв’язок із землею, а й глибинні взаємовідносини з природою. Мешканці зимівників перебували вічна-віч з природою i вчилися правильному до неї ставленню. Запорожці відчували себе її синами, користуючись багатствами природи, прагнули ні в якому разі не зменшувати їх. Як свідчать документальні матеріли Архіву Коша Запорозької Січі (XVIII cт.), запорозьким урядом був розроблений комплекс природоохоронних заходів. На кожну вирубку лісу для зимівника або на продаж вимагався спеціальний дозвіл Коша. Не можна було робити вирубку найцінніших порід дерев, таких як дуб, липа – медоносне дерево, ясень – з нього вироблялися деталі для возів, а також садових дерев. Заборонялося виловлювати дрібну рибу i бити молоду звірину.