Розмір шрифту: 

Квасоля є однією з найцінніших зернобобових продовольчих культур. За своїми споживчими властивостями серед продуктів харчування рослинного походження вона займає одне з провідних місць. Найважливішою складовою її частиною є білок, вміст якого в зерні складає 7–32%. За цим показником культура наближається до яловичини (20–22% білка) і дещо переважає рибу 118–19%), а за енергетичною цінністю перевищує їх відповідно в два та сім разів. Засвоєння білків квасолі залежить від кулінарної обробки і сягає понад 87%. Окрім білків, зерно містить до 41,0–54,6% крохмалю, 0,4–3,6% жирів, 2,2– 6,6% клітковини, вітаміни Е, В1, В2, В6, В9, РР, пантотенову кислоту, рибофлавін, а також мінеральні речовин. Квасолю широко використовували здавна у народній медицині. З пам’яток східноукраїнської писемності відомо, що знахарі, черниці та лікарі ще у Х–ХІ ст. широко використовували квасолю з лікувальною метою. У Києві при монастирях існували спеціальні городи, де культивували лікарські рослини, зокрема лаврські городи, де квасолі городники відводили найголовніше місце. Промислове вирощування квасолі зводилось до збільшення кількості сухого зерна, яке вигідно продавалось за кордоном, але воно ставало вигідним лише за умови вирощування культури на значних територіях, та найменших витратах на виробництво. М.В. Ритов у «Руководстве к огородничеству» у 1897 р. згадує про те, що тепличники Клінського повіту, Московської губернії продавали зелені боби квасолі від 1 до 3 карбованців за фунт. Квасолю також вирощували у Єгипті та вивозили через Олександрію в Одесу.