Розмір шрифту: 

Після повалення режиму Гетьманату та відновлення Української Народної Республіки Директорією, активізувалася дипломатична діяльність українського уряду. Розуміючи своє хитке внутрішньополітичне становище, Директорія намагалася встановити двосторонні міжнародні зв’язки з якомога більшим колом учасників зовнішньополітичного процесу, вбачаючи в цьому підтримку в боротьбі за українську державність. Не дивлячись на те, що де-юре Українську Народну Республіку не визнавали у світі, Директорії все ж вдалося створити мережу дипломатичних представництв за кордоном. Однією із найочікуваніших дипломатичних місій була торгово-економічна у Речі Посполитій Польській, де брав участь відомий вчений-агробіолог, організатор дослідної справи в Україні – Соломон Львович Франкфурт. Реальні можливості для постійного товарообміну між УНР і РПП виникли вже після підписання у Варшаві українсько-польської політичної конвенції. У травні 1920 р. розпочався третій етап польсько-українського порозуміння – економічний. За дорученням С. Петлюри була створена українська торговельно-економічна місія на чолі з І. Фещенко-Чопівським, яка мала підписати економічну конвенцію з Польщею. До складу неї увійшов професор Соломон Франкфурт. Він був призначений з 1 жовтня 1920 р. консультантом Торговельно-Економічної Місії до Польщі на посаду представника Української Народної Республіки в Економічній Раді України і Балтійських Держав, про що є відповідний наказ, підписаний С. Петлюрою [3, арк. 2], проте участь у переговорах, які вела Місія в Польщі він брав ще із червня 1920 р. Протягом червня-жовтня 1920 р. тривав організаційний період. Від посольської сторони в роботі брала участь «Крайова Спілка Гандльова» – польський торговельний консорціум, спеціально створений для товарообміну з УНР. Як згадував І. Фещенко-Чопівський, економічна конвенція базувалась на принципі «скорочення грошових операцій та збільшення товарного обміну, з метою: 1) постачання українського війська, 2) заспокоєння потреб українських урядових та кооперативних інституцій об’єктами польського експорту та транзиту». Польські товари мали обмінюватись на українські товари і сировину, або ж продаватись за посередництвом торговельних і кооперативних організацій, приватних підприємств; монопольна продукція – через урядовий апарат [1, с. 165].