Розмір шрифту: 

У науковій аграрній літературі інформацію про науковця радянської доби професора Павла Попова знайти складно. Тому, вперше повідомляємо про його наукові дослідження та долю. Народився Павло Іванович Попов 20 грудня 1896 р. у с. Демідовка (по справі: Решетилівський район Харківської області), українець, значився «дворянином». Приймав участь у боях Першої світової війни, в армії закінчив школу прапорщиків. Навчався у Київському комерційному інституті, проте закінчив лише 2 курси. Переживав революційну епоху 1917 р. у пошуках: до 1915 р. перебував членом Української соціалдемократичної робітничої партії (УСДРП), з 1916 р. – входив до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків), у 1917 р. – повернувся до складу УСДРП, а з квітня 1918 р. – увійшов до складу членів КП(б) України. Дещо про його посадовий шлях: у квітні-червні 1920 р. – голова Полтавської губернської комісії щодо об’єднання цукрової промисловості; у червні-жовтні 1920 р. – голова районної комісії по землеробству, з початку у Полтавській, потім – у Чернігівській губерніях; з жовтня 1920 по квітень 1921 рр.– член земельної комісії при НКЗС УСРР, з квітня 1921 р.– заступник, незабаром – голова правничого (юридичного) бюро НКЗС УСРР; з червня 1922 р. – завідувач Київським губернським земельним відділом; з квітня 1924 р. – начальник управління землевпорядження та меліорації НКЗС УСРР у Харкові. Він до того ж був активістом профспілки Всеукраїнського союзу працівників землі та лісу