Коли дають узагальнену характеристику науковій діяльності Георгія Миколайовича Висоцького, невимушено ставлять питання: які обставини сприяли формуванню унікальної енциклопедичності вченого? Г.М. Висоцький ввійшов в історію науки як видатний ґрунтознавець, геоботанік, гідролог, кліматолог, професор, академік ВАСГНІЛ (з 1934 р.), АН УРСР (з 1939 р.), якого заслужено називають основоположником науки про ліс і лісову дослідницьку справу.

Проживаючи у дореволюційній провінції (народився у дворянській родині в с. Микитівна Глухівського повіту Чернігівської губернії, тепер Ямпільский район Сумської області), майбутній вчений не міг ознайомитися з широким спектром наукової літератури. Але в цьому був свій позитивний момент: відсутність спеціальної літератури створювало умови  для того, щоб у молодого вченого виробився різносторонній і оригінальний погляд вченогонатураліста, для якого природа завжди представляла собою одне ціле. В коротких спогадах він писав: «Меня всегда влекло в лес, на поля, на луга. Я рано познал растения, не умел еще их назвать, не знал их биологию, но различал местопроизрастания и некоторые взаимоотношения между ними» [1, с. 4]. Надважлива єдність природи – єдність організму і його середовища. Саме це, на думку сучасних вчених, чисто інтуїтивно було вгадано Г.М. Висоцьким, і лягло в основу його уявлень про природу.