Петро Аркадійович Кочубей (1825–1892), працюючи в різноманітних наукових напрямках Російського Технічного Товариства (1866–1892), був тим «локомотивом», що захоплював і вів за собою багатьох полтавських землевласників, які сумнівалися в правильності шляху аграрного розвитку та вдосконалення своїх господарств. Добре обізнаний із новітнім досвідом для потреб сільськогосподарського виробництва, в першу чергу, з ґрунтознавством, агрохімією, меліорацією та прикладним землеробством, він ще в 70-х рр. ХІХ ст. почав успішно застосувати передові здобутки у Згурівській економії. Задля сталих результатів своїх науково-експериментаторських напрацювань у маєтку функціонувала унікальна навчально-дослідну ферма, яку Петро Кочубей створив на власні кошти в 1872 р. Вихованці цього благодійного закладу (з місцевої селянської молоді) випускалися фахівцями, що осмислено ставилися до землеробства, знали раціональну культуру сільськогосподарських і промислових рослин, для якої використовували удосконалені землеробські знаряддя [1, с. 14–15]. Фактично це був втілений у життя задум зацікавленого дворянства мати власну експериментальну базу для адаптованого дослідництва у Полтавському регіоні.

Завдяки Згурівській фермі розпочалося повноцінне насінництво американських сортів озимої пшениці - Ancolus, Тредвель та Танінг. Насіння озимих та ярих зернових трав, вирощене в Безуглівському маєтку П.А. Кочубея, отримало срібну медаль Полтавського товариства сільського господарства на Полтавській насіннєвій виставці 1886 р. Після такого успіху діяльність Згурівської спеціалізованої ферми розглядалася на засіданні аграрної спілки полтавців. Результатом проаналізованих досягнень школи-ферми стала доповідь Б.П. Черепахіна на зборах профільного товариства в 1890 р. і затвердження програми Згурівського дослідного поля як додаткової до ферми самостійної наукової одиниці [2]. На той час для спостережень за кліматичними умовами в господарстві вже працювала власна метеостанція, яку також фінансував Петро Аркадійович Кочубей.