Розмір шрифту: 

Аграрний сектор економіки України виконує сьогодні важливу стабілізаційну функцію, яка є позитивним результатом кластерних принципів організації виробництва та модернізації технологічної бази землеробства. Тому ключовим мотивом є досягнення високої продуктивності чорноземів на основі організаційних і технологічних заходів збереження їх родючості. При високому ступені розораності території 70–81% та хронічному дефіциті вологоресурсів у посушливій зоні буферним елементом в агроекосистемах виступає гумус. Навіть непомітні щорічні втрати гумусу в грунті ведуть до посилення ерозії, погіршення водорегулюючої ролі і наближення опустелювання території. Зростає інтенсивність використання чорнозему – ґрунт втрачає гумус; це незаперечне правило діє протягом останніх півтора століття. Глибина цієї екологічної кризи посилюється абсолютним падінням застосування органічних добрив в 50 разів. Для того щоб повернути деградаційні процеси на відновлювальні необхідно організаційно і технологічно перепрограмувати землеробство. Компромісна позиція між екологією і економікою встановлюється шляхом модернізації структури посівних площ. До радикальних змін слід віднести оптимізацію частки культур ринкової зацікавленості: озимої пшениці до 32%, кукурудзи до 18%, соняшника до 23%. Тривала однотипність у застосуванні будь-якого технологічного прийому неминуче завершується суттєвими порушеннями агроекологічного балансу. Диференційований обробіток грунту в сівозміні у цьому випадку – краща альтернатива. Діапазон технічних засобів від глибокої оранки з обертанням пласта грунту до системи No-till (сівба в необроблений профіль) – це свідоме регулювання гомогенності родючості орного шару та гуміфікації біорештків.