Однією зі складових технологій сталого виробництва яблук є сорти яблуні, імунні до парші. Вирощування таких сортів яблуні у комплексі з інтегрованою системою захисту дозволяє знизити затрати на фунгіциди на 60-70% (Алексеева А.С., 1988; Кондратенко Т.Є., 2002), отримувати при цьому відносно чисту продукцію без шкоди для навколишнього середовища і підняти врожайність яблуневих садів на 25-30% (Седов Е.Н., 1998). У світі роботи зі створення таких сортів яблуні розпочалися в 20-і роки минулого століття. До теперішнього часу їх вже налічується декілька сотень; в самій лише Європі їх виведено понад 200.

Оновлення поширеного сортименту яблуні в Україні за рахунок кращих імунних до парші сортів можливе за умови доведення їх суттєвих переваг завдяки всебічному випробуванню в певних ґрунтово-кліматичних умовах. Інтродукція та первинне випробування перших імунних до парші сортів і гібридів яблуні іноземної селекції (Ліберті, Мекфрі, Пеміла, Пріам, Прима, Прісцилла, Флоріна, SR 0523, 1293-3) в мережі установ Інституту садівництва НААН розпочалися в середині 70-х років минулого століття, виробниче – наприкінці 80-х. У 90-і роки до випробування надійшли сорти Вітос, Гевін Гріслівз, Джонафрі, Імрус, Новомак, Орловскій піонер, Первінка, Примула, Редфрі, Ришельє, Рувіль, Сестра Ліберті, Фрідом, Чистотєл та ряд гібридних форм. Близько п’ятнадцяти років всебічно випробовувалися перші імунні до вказаної хвороби сорти української селекції: Скіфське золото, Перлина Києва, Циганочка, Амулет, Гарант, Едера, десяти – Тодес, Настя. З початку нинішнього сторіччя досліджуються нові сорти американської, чеської, німецької, російської та білоруської селекції.