На сучасному етапі селекції поєднання в одному сорті високої потенційної продуктивності, екологічної стійкості і якості урожаю вимагає включення в селекційний процес зародкової плазми диких видів, тобто використання методів віддаленої (міжвидової) гібридизації. Сутність цього методу полягає в тому, що при схрещуванні відбувається перенос генів від дикого виду в геном сої культурної. Це збагачує вихідний матеріал, покращує сучасні сорти, підвищує урожайність, адаптивність, вміст білка в насінні.

Дослідження проводили з використанням п’яти сортозраків сої культурної (Glicyne max (L.) Merr.) та двох – сої дикої уссурійської (Glicyne soja Sieb.et Zucc.) різного еколого-географічного походження та різних строків стиглості, на полях відділу селекції і технології вирощування сої та зернобобових культур Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН.