Сьогодні відомо щонайменше 15 генів стійкості до парші. Джерела відомих генів були виявлені як серед культурних сортів, так і у диких видів яблуні. Описані гени стійкості різняться не тільки за походженням, але і за розташуванням у геномі та рівнем стійкості до різних рас парші. До деяких з них розроблено молекулярні маркери, що дозволяють на ранніх стадіях онтогенезу виявляти генотипи, які мають цільовий алельний варіант гену, і проводити цілеспрямовану селекцію за даною ознакою. Тривалий час основним геном-кандидатом в схемах селекції резистентних проти парші сортів яблуні був ген Vf. Серед 50 стійких сортів, створених останнім часом, доля таких складає майже 75%. Але з’явилися численні повідомлення про те, що шоста та сьома раса патогену долає резистентність сортів з таким генотипом. Це зумовлює необхідність диверсифікувати джерела стійкості при селекції або проводити її одразу за декількома генами.

Найважливішою альтернативою гену стійкості Vf завдяки своїй неспецифічності і здатності забезпечувати стійкість до всіх рас патогену є ген Vh2 / Vr1 (Rvi4 за новою класифікацією), джерелом якого є сіянець Russian apple R12740-7A (Malus Mill. sp), завезений у Європу у 30-ті роки минулого століття. Цей сіянець також було використано у багатьох селекційних програмах. Одним з генів, що у нього було ідентифіковано на хромосомі LG, є ген Vh2 / Vr1. Для його ідентифікації було розроблено маркер AD13-SCAR (Boudichevskaia et al., 2006). Він є кодомінантним і відповідно дозволяє ідентифікувати гомозиготний та гетерозиготний генотипи. Маркер виявляє чотири алеля: а-1300 п.н., b -1100 п.н., c-950 п.н., d-750 п.н. Стійкі генотипи мають алель с. Для генетичного аналізу була використана пара праймерів з послідовністю: AD13-SCAR(F) GGT TCC TCT GTA AAG CTA G, AD13-SCAR(R) GGT TCC TCT GCC CAA CAA. Режим ампліфікації з праймерами AD13-SCAR представлений наступними циклами: І етап: 1 цикл 94oС – 4 хв., ІІ етап: 40 циклів 94oС – 1 хв., 58oС – 1 хв., 72oС – 2 хв., ІІІ етап: 1 цикл: 72oС – 8 хв. Продукти ампліфікації геномної ДНК аналізували за допомогою електрофорезу у 2,0%-му агарозному гелі з додаванням 0,5 мкг/мл бромистого етидію у трис-ацетатному буфері.

В роботі було проаналізовано 40 сортів яблуні різного географічного походження, в тому числі 9 колоновидних гібридів яблуні, для отримання яких були використані сорти Айдаред, Мекінтош Важек, Коричневе полосате та Вагнер. Серед цих форм стійкі генотипи за геном Rvi4 успадкували від сорту Мекінтош Важек лише дві форми – 9-52 та 22-46, остання з яких є гомозиготою. У відповідності до раніше проведеного генетичного типування, вони є також гетерозиготними носіями цінного алельного варіанту гену Vf. Польові випробування також свідчать про імунність цих форм. Отже, ці форми є перспективними для залучення у селекційні схеми. У гібрида 16-100-182, який характеризується рівнем польової стійкості вищим за середній, не було виявлено цінних алельних варіантів генів Vf та Rvi4. Очевидно, його польова стійкість пов’язана з іншим геном резистентності проти парші. Не ідентифіковано цінних алельних варіантів генів резистентності також у форми 16-100-155, яка за даним консенсусного аналізу виявилася найбільш генетично віддаленою від решти гібридів. Серед 10 проаналізованих сортів української селекції стійкий генотип за геном Rvi4 було ідентифіковано лише у сорту Спарта, який проявляє середній рівень польової стійкості. У перевірених російських та білоруських сортів стійкий генотип за цим геном було виявлено лише у колоновидного сорту Арбат (КВ-43). Отримані дані будуть використані для оптимізації селекційних схем схрещування за ознакою колоновидного габітусу крони та резистентності до парші яблуні.