В сучасних умовах розвитку рослинництва виділяються основні види біорізноманіття, зокрема – генетичне різноманіття, що забезпечує генофонд комплексу живих видів, а саме сільськогосподарські культури, тварини, гриби і мікроорганізми. При цьому заслуговує на увагу збереження їх різноманіття і, в першу чергу, внутрішньовидове. Важливим є оцінка і збереження різноманіття сучасних агроценозів із визначенням ефективності основних механізмів саморегуляції і взаємозалежності комплексу видів, а також біологічної спільноти, місць розвитку і розмноження та визначення впливу екологічних процесів на зміни конкретних ценозів польових культур і, зокрема, пшениці озимої.

В 2005–2017 рр. відмічено, що агроценози з високим рівнем біорізноманіття сприяють закономірним процесам саморегуляції та дозволяють контролювати наслідки дій систем землеробства. При цьому біологічне різноманіття створює агроекосистему, при якій як популяції видів, так і ґрунти, повітря, порівняно чиста прісна вода, різноманітний корм для фітофагів і корисних організмів формується за сучасними високоякісними механізмами. Доцільно відмітити, що ентомокомплекси набувають нове багатство вибору для фізіологічного стану із коливанням хімічних і фізичних властивостей рослин, а також гранту. В роки досліджень відмічено значний вплив коливань погоди і змін клімату на формування популяцій і види, зокрема з аеродинамічними властивостями, а також за сприятливих умов живлення головним чином спеціалізованих фітофагів.

Доцільно відмітити, що в роки спостережень відмічено як скорочення, так і розширення ареалів окремих корисних і шкідливих видів комах. Актуальним є питання щодо оцінки впливу метаболітів агрохімікатів, а також інших забруднювачів навколишнього середовища на розвиток і розмноження ентомофагів та інших корисних організмів біоценозів. Відмічено надзвичайно небезпечні впливи залишків окремих засобів захисту рослин як на структури ентомокомплексів, так і на живильні та харчові ланцюги.

Вказане вище свідчить про важливість збереження біорізноманіття агробіоценозів при вирощуванні пшениці та інших сільськогосподарських культур, так як формування ентомокомплексів агроценозів значною мірою залежить від якісних і кількісних показників рослинного різноманіття новітніх ценозів. Таким чином, стратегія захисту пшениці у найближчі роки повинна ґрунтуватися переважно на екологічній основі із реалізацією механізму саморегуляції агроценозів і високоефективною технологією управління ентомокомплексами на видовому та популяційному рівнях.