Незважаючи на згубні наслідки деградації земель або виснаження поживних компонентів ґрунту, світ продовжує рухатися в тому ж напрямі. Хоча й ведеться пошук способів сталого розвитку, загрози і далекосяжні наслідки деградації земель великою мірою ігноруються. Ця проблема, як і раніше, перебуває поза полем зору міжнародної спільноти.

Порівняно з іншими видами природних ресурсів земельні ресурси володіють деякими особливостями. По-перше, їх практично не можна переміщати з місця на місце. По-друге, вони є вичерпними і до того ж зазвичай обмежені межами певної території (район, країна і т. д.). По-третє, незважаючи на широкий багатоцільовий характер використання, у кожен певний момент часу ту або іншу ділянку землі може бути зайнято або під забудову, або під ріллю, пасовище, рекреацію тощо. Учені підрахували, що в результаті нераціонального землекористування людство за історичний період свого розвитку вже втратило від 1,5 млрд до 2 млрд га колись продуктивних земель, тобто більше, ніж уся сучасна площа ріллі. Згідно з найбільш загальними уявленнями, зменшення родючості ґрунтів сьогодні спостерігається на 30–50 % усієї поверхні суші. Щорічно людство продовжує втрачати 12 млн га земель та 75 млрд т родючих ґрунтів, з яких можна було б отримувати 20 млн т зерна.

Загальна площа деградованих земель особливо велика в Азії, Африці і Південній Америці. Частка таких земель найбільша в Європі, але перевищує середньосвітовий рівень і в Центральній Америці, і в Азії, і в Африці.

Проблема оцінки деградації ґрунтів і земель полягає у тому, що не всі негативні властивості ґрунтів спричинила діяльність людини. Часто ці властивості у короткий термін посилюються, наприклад, внаслідок екстремальних погодних явищ; у інших випадках несприятливі ґрунтові характеристики є результатом довготривалих природних процесів. У багатьох країнах прикладають зусиль щодо збереження земельного фонду і поліпшення його структури. У регіональному і глобальному аспектах їх усе більше координують спеціалізовані органи ООН – Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) та інші.

Ось тому світовий досвід оцінювання процесів деградації та опустелювання, який доводить необхідність урахування як загальних методичних підходів, так і специфіки умов кожної країни, зумовлює необхідність розробки такого комплексу критеріїв та показників, які відображатимуть об’єктивний стан процесів деградації та опустелювання земель і будуть сприяти здійсненню попереджувальних заходів щодо їх подальшого розвитку.