Розмір шрифту: 

Продуктивність тритикале озимого значною мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов, біологічних особливостей сорту, попередників та строків сівби. На сьогодні важливим є розробка технології вирощування тритикале озимого за сівби в строки після оптимально допустимих. У зв’язку з цим у короткоротаційній зерно-просапній сівозміні Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН впродовж 2012–2015 рр. проводили дослідження з вивчення реакції сучасних сортів тритикале озимого Ратне та Ратитет на екстремально пізні строки сівби залежно від попередників – зайнятий пар, квасоля, соя, кукурудза, соняшник. Норма висіву – 5,0 млн./га. Розміщення ділянок – систематичне, загальна площа ділянок – 37,5 м², облікова – 25,0 м². Повторність – триразова. Спостереження, обліки та аналізи в дослідах проводили згідно загальноприйнятих методик.

Результатами досліджень встановлено, що значемість попередників тритикале озимого за сівби протягом другої-третьої декад жовтня значною мірою визначалася погодними умовами вегетаційного періоду, а кращі із них в окремі роки не забезпечували оптимальних умов для росту, розвитку та формування продуктивності посівів. При цьому не було виявлено варіанти, які б забезпечували поєднання високої врожайності та її стабільності. Але з підвищенням урожайності встановлено зниження її стабільності незалежно від попередника та строків сівби. За роки досліджень найвищий рівень врожайності в середньому по сортах (3,89-3,91 т/га) забезпечили занятий пар і квасоля, а найменший – соняшник (3,11 т/га). Низька врожайність обох сортів після соняшника пов’язана з несприятливими погодними умовами. Так, у сильно посушливому 2012 р. (ГТК = 0,4) відмічено зниження ефективності гербіцидів, а у дуже зволоженому 2014 р. (ГТК = 1,9) – багатохвильове проростання падалиці соняшника, що призводило до надмірної забур’яненості посівів. Однак, у сприятливих 2013 та 2015 рр. (ГТК= 1,1) урожайність на 13 % перевищувала усереднені дані за попередниками. Найбільшу площу листя рослини формували після квасолі та кукурудзи, яка у фазі кущіння становила відповідно 29,6–37,7 см²/росл. та 30,6–49,8 см²/росл., а у фазі виходу в трубку – від 117,5 до 196,5 см²/росл. Найбільший приріст площі листя, порівняно з фазою кущіння, відмічено після занятого пару – 708 % та сої – 601 %, а найменший – після квасолі – 296 %. У фазі колосіння, порівняно з виходом у трубку більш значне зменшення цього показника було після занятого пару (59 %) та сої (48 %), а найменше – після квасолі (13 %).За даними аналізу структури врожайності вища продуктивність у варіантах обумовлена збільшенням маси зерна з колоса, яка у середньому становила 1,31 г. Після соняшника та сої вона склала 1,16–1,25 г, що на 13 % менше, ніж у середньому по попередниках. Встановлено високий зв'язок (r=0,97) між врожайністю та масою зерна з колоса, масою зерна з колоса та показниками маси 1000 зерен (r = 0,84) й кількістю зерен у колосі (r = 0,78).