На сьогоднішній день актуальною проблемою для України, як історично аграрної держави, є одержання нових сортів пшениці м’якої озимої, які були б не тільки високопродуктивними, але й адаптованими до природно-кліматичних зон країни. Звичайними методами внутрішньовидової гібридизації між сортами внаслідок низької гетерогенності сортів, відсутності ефективних донорів якості зерна, зворотного зв’язку з продуктивністю, стало проблематичним поєднання ознак адаптивності з високими показниками якості зерна. Розширення генетичного різноманіття та покращення пшеничної рослини можливе з залученням до гібридизації, як диких співродичів, так і близьких до пшениці родів.

Включення генів жита до геному пшениці вважається корисним з точки зору селекції високоврожайних сортів з високою стійкістю до  хвороб. Передати генетичну інформацію жита в геном пшениці можливо методом гібридизації тритикале з пшеницею шляхом так званого «тритикального моста» (Максимов М. Г., Литвиненко М. А., 2008). При схрещуванні тритикале з пшеницею м’якою хромосоми D i R геномів, як правило, у гібридів F₁ залишаються унівалентними і хаотично розподіляються. Це призводить до різного співвідношення D i R хромосом. У послідуючих поколіннях проходить формування гібридних геномів. Формотворчий процес дозволяє вести добір заміщених ліній, як в сторону пшенично-житніх форм, так і в сторону пшеничних морфотипів. Віддалені гібриди мають підвищене число унівалентів, які можуть спонтанно ділитися по центромірі з утворенням телоцентричних хромосом. У наслідок злиття негомологічних телоцентриків виникають транслоковані хромосоми.