Сучасне сільське господарство потребує прискорення процесу створення нових високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур з підвищеною адаптивністю. На даний час це є найважливішим завданням селекції як в умовах комфортного землеробства, так і, особливо, в умовах недостатнього ресурсного забезпечення сільськогосподарського виробництва під впливом біотичних та абіотичних стресових факторів навколишнього середовища. Стійкість до грибних патогенів, посухостійкість є одними із головних чинників адаптивності озимої пшениці,  які визначають ступінь реалізації потенціалу продуктивності даної культури в зонах її вирощування. Тому дослідження біохімічних параметрів, пов’язаних з формуванням механізмів стійкості рослин пшениці до інфікування збудниками грибних хвороб, посухостійкості для розробки ефективних методів добору в селекції є одним із важливих напрямків сучасної біохімії рослин. Встановлено, що рівень стійкості рослин забезпечується багатьма фізіолого-біохімічними показниками, які відповідають за збереження та перебудову метаболізму рослин в стресових умовах.  У цьому важливе значення відіграють такі реакції, як утворення  стресових білків,  активація захисних білків та  ензимів, зміни в окиснювально-відновних процесах  та інш. Сучасні дослідження показали, що  в  формуванні  біохімічних захисних реакцій  рослин приймають участь лектини, протеолітичні ензими та їх інгібітори.

Метою роботи було дослідити активність аглютиніна зародків пшениці (АЗП), нейтральної протеази, інгібітора трипсину за інфікування грибними патогенами (збудниками фузаріозу колоса, бурої іржи), активність лектинів клітинних стінок, вміст малонового діальдегіду  (МДА) та відновленого глутатіону  в умовах водного дефіциту та гіпертермії  в зерні, проростках  сортів пшениці різного генетичного походження.