Прискорення процесу створення нових сортів сільськогосподарсько-цінних культур потребує залучення новітніх біотехнологій. Сучасна біотехнологія є потужним резервом підвищення продуктивності рослинництва та, насамперед селекції (Сиволап та ін., 2011). Біотехнологічні підходи мають потенціал, щоб доповнити традиційні методи селекції при створенні нових сортів (Тищенко и др., 2016). Це в першу чергу стосується пшениці озимої з огляду на її виняткове стратегічне значення для нашої держави.

Успішність будь-якої біотехнології обумовлюється обраним маркером тестування, який має забезпечувати/гарантувати надійне контролювання цінних ознак Triticum aestivum. Молекулярні маркери, які є об’єктивним показником величини мінливості генотипу, наразі важкодоступні та не підпорядковані зовнішнім впливам. За сучасних умов змін клімату в селекції пшениці існує необхідність системного підходу контролювання ознак адаптивності не тільки продуктами ДНК але й продуктами дії генів, а саме фенотиповими (білковими, біохімічними і т.п.) маркерами. Вони легкодоступні, відносно нескладні у застосуванні, недорогі. В той же час, що особливо актуально, вони реагують на зовнішній вплив та варіюють в онтогенезі рослини. За сучасних умов змін клімату це надасть більше інформації про адаптивність цінних ознак пшениці озимої. У разі дослідження проблеми стресу – стійкості такий підхід дозволить відрізнити реакції стресу від реакцій адаптації.