Відомо, що елементарний хімічний склад рослин характеризується певною стабільністю незалежно від умов вирощування. Це зумовлено генетично контрольованими особливостями хімічного складу й пов’язано зі специфікою процесів обміну. Тому винос мінеральних елементів з біомасою вважається об’єктивним показником потреби рослин у живленні. Цей показник також виступає як визначальний чинник доцільності застосування добрив у садівництві, адже поповнення ґрунтових запасів необхідне як для оптимізації живлення дерев, так і збереження родючості ґрунту. Динаміка виносу елементів поряд з іншими умовами має бути основою для розробки доцільної системи удобрення.

Серед чинників, що визначають поглинання та винос елементів, можна виділити дві групи: перша – ґрунтові (едафічні) – це, головним чином, вихідна концентрація елементів живлення у ґрунтовому розчині; друга – біологічні – розмір річного приросту біомаси рослин й виносу з нею елементів живлення (в тому числі з урожаєм), що, у свою чергу, зумовлено особливостями сортів, сорто-підщепних комбінувань, віком, урожайністю, щільністю садіння дерев тощо.