Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.ст. Західна Україна за характером галузевого спрямування залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво і зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. На той час у Східній Галичині налічувалося 80% дрібних селянських господарств. Селяни сплачували непосильні викупні платежі, витрачали великі кошти на тривалі судові процеси за ліси й пасовиська, за т. зв. пропінацію. Економічний тягар, що лежав на плечах трудового люду, цим не обмежувався. Його значно посилювали як прямі, так і непрямі податки, різноманітні повинності.

Становище селян Західної України набагато погіршилося внаслідок економічної кризи 70–80-х рр. ХІХ ст. Дані офіційної статистики свідчили, що за смертністю населення Галичина займала перше місце в Європі [1]. Мабуть саме це змусило українського вченого, професора, доктора, ректора Українського вільного університету у Празі Івана Яковича Горбачевського досліджувати та вивчати спосіб життя, гігієну та матеріальну складову життя галичан.