Для розуміння суті методологічного розвитку біологічних наук в останніх десятиліттях важливо мати на увазі не тільки включення до сфери наукового дослідження нових об’єктів і поглиблення самого дослідження, але і зміну питомого значення різних прийомів пояснення фактів, підходів і принципів теоретичного узагальнення фактів. Так, наприклад, якщо в біології ХІХ ст. і перших десятиліттях ХХ ст. провідним був еволюційний принцип, то перші десятиліття ХХІ ст. характеризуються фундаментальним значенням структурних теорій. Для біології і медицини минулого характерні також роз’єднаність структурного і еволюційного підходів, розуміння єдності яких складалося поступово, лише починаючи з кінця ХІХ ст. Хоча з еволюційної теорії та її фактичних обґрунтувань така єдність витікає з логічної необхідності.

Те ж саме слід сказати і про принцип причинності, який науковою біологією і медициною завжди брався до уваги. А причинні закони зазвичай розглядалися поза еволюцією і за ігнорування системної природи об’єктів живої природи. А це призводило до віталізму чи до механіцизму.