Розмір шрифту: 

В історичній пам’яті українства, постать С. Франкфурта постає як фундаментальна, різностороння і багато в чому унікальна. Його творча і політична діяльність в Україні, протягом 19 років (1901–1920) залишила вагомий слід, стала втіленням устремлінь національного духу, тих державотворчих задач, що поставали перед Україною на початку XX ст. Як європеєць за переконанням і потужний генератор ідей, С. Франкфурт виявився в епіцентрі суспільно – політичних процесів, що протікали в добу Гетьманської держави. Плекаючи надії на українську державність, він без вагань увійшов до гетьманської адміністрації за квотою партії кадетів, та долучився спільно з В. Брунстом, Г. Бурлаковим, В. Косинським, К. Мацієвичем, К. Маньковським, В. Шацьким, Р. Будбергом, графом Д. Гейдені та іншими до роботи в земельній комісії при Міністерстві землеробства. С. Франкфурт став одним з небагатьох хто виявив непересічний талант клопіткої законотворчої роботи. За його безпосередньої участі були розроблені політичні та нормативно – правові основи т. з. консервативної аграрної реформи. Даний захід став спробою примирення суспільних сил у країні, охопленій революцією. П. Скоропадський на зустрічі з делегацією хліборобів з Волині, Полтавщини, Херсонщини та Харківщини поінформував присутніх, що в результаті нового земельного закону, який розроблявся і великі маєтки поступляться місцем селянським господарствам площею до 25 десятин землі. Перебуваючи під враженням від наслідків Першої світової війни, в 1918 С. Франкфурт опублікував брошуру «Аграрная реформа и сахарная промышленость», яка практично стала свого роду політичною програмою аграрної реформи. Необхідність її підготовки очевидно обумовлювалась зовнішньо і внутрішньополітичною ситуацією, що склалась навколо аграрного питання. Справа в тому, гетьман П. Скоропадський, хотів він того чи не хотів, опинився у вузькому оточенні представників Союзу земельних власників, Протофісу та партії кадетів. Одночасно він мав виконувати обіцянки, дані німецькому командуванню. Необхідно було дезавуювати постанови Малої Ради про невиконання наказу фельдмаршала Г. Ейхгорна від 6 квітня 1918 р. про засів полів, який брав під захист поміщицькі інтереси. Так 27 травня з’явився підготовлений міністром земельних справ і підписаний головою Ради міністрів Ф. Лизогубом «Закон про права на врожай 1918 р. на території Української держави». Суть цього закону полягала в тому, що коли селяни засіяли весною 1918 р. захоплені у поміщиків землі, то врожай з цих земель належить їм. Однак вони повинні були повернути власникам чи орендарям до однієї третини вартості урожаю. У доповнення до цього закону 14 червня був виданий закон про забезпечення цукроварень буряком врожаю 1918 р. Таким чином, в державі загострилась боротьба політичних еліт в питанні подальших зрушень в земельному питанні. Уряд Ф. Лизогуба, зажадав аби були організовані заходи по негайному поверненню поміщикам відібраного у них селянами рухомого майна. На захист інтересів колишніх власників землі був направлений і розроблений за участю С. Франкфурта Закон від 14 червня 1918 р. « Про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями», який дозволив торгівельні операції з землею. Поміщики скептично ставились до даних заходів. Гетьман у свою чергу не міг робити рішучих кроків до реалізації земельної реформи. Практично це і створило необхідні передумови для антигетьманського повстання.