В історії розвитку фізіології рослин серед вчених, які зробили значний внесок у становлення науки, вказано В.В. Колкунова. Зокрема зазначено, що він встановив взаємозв’язок між анатомічною будовою бурякового кореня і його цукристістю.

Початок XX ст., зокрема у Західній Європі, відзначився у фізіології рослин відривом науки від практики. Так, була широко розповсюджена теорія посухостійкості рослин німецького вченого А. Шимпера, який переконував, що рослини-ксерофіти, такі як кактуси та інші сукуленти, відрізняються не тільки низькою транспірацією, а й слабкою асиміляцією та уповільненим ростом. Такі дослідження призвели до виникнення вчення, що посухостійкість рослин визначається, в першу чергу, економічними витратами води і що найважливішими анатомічними ознаками таких рослин повинні бути: невелика кількість продихів, товста кутикула, слабкий розвиток листкової поверхні і т. п. Ці показники посухостійкості не давали можливості вводити нові сорти культурних рослин, які б вирізнялися не тільки економічними витратами води, а й високою продуктивністю.