Розмір шрифту: 

Одним зі шляхів подолання перешкод у напрямку активізації видавничої діяльності (ВД) в бібліотеках України є використання інформаційно- комп’ютерних технологій, що дозволяє продукування електронних видань (ЕВ). Основні організаційно-правові засади ЕВ у нашій державі регламентує Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» [5]. Нормативні підвалини ЕВ закладено в ДСТУ 7157:2010 «Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості» [1]. У ньому ЕВ визначено як «електронний документ, який пройшов редакційно- видавниче опрацювання, має вихідні відомості та призначений для розповсюджування в незмінному вигляді» [1, с. 2]. ЕВ відрізняються від друкованих видань цілою низкою ознак, передусім пов’язаних з використанням комп’ютерної техніки і програмного забезпечення, необхідного для підготовки та читання таких документів [2]. Проте основні елементи традиційних видань входять до складу і структури ЕВ. Це стосується й ідентифікаційних ознак видань, що для друкованих текстових видань представлені ISBN та ISSN. Для ЕВ ідентифікаційні ознаки визначаються Міжнародним стандартним кодом тексту ISTC (International Standard Text Code). ISTC «забезпечує однозначну ідентифікацію літературних творів (або їхніх частин) в інформаційних системах, дає змогу встановити правовласника та зону легітимної дії авторських прав і на міжнародному рівні спрощує обмін інформацією щодо творів між всіма учасниками книжкового ринку» [3, с. 50]