Важливою складовою оцінки ґрунтового стану за сучасних систем землеробства є дослідження його біологічної активності, яка відображає ступінь антропогенного навантаження і є важливим показником змін агрофізичних та хімічних властивостей ґрунту, характеризує умови живлення, росту та розвитку рослин, а також дозволяє визначити напрям мікробних процесів трансформації речовин, оцінити загальний напрям ґрунтоутворення і стан екосистем у цілому.

Метою роботи було дослідити вплив систем землеробства (інтенсивної, екологічної та біологічної) на показники біологічної активності чорнозему типового у період активної вегетації буряків цукрових. Дослідження проводили у фазу змикання листків у міжрядді культури в умовах стаціонарного польового досліду ВП НУБіП України у зоні Лісостепу в зерно-буряковій сівозміні.

Встановлено, що вміст органічного вуглецю у чорноземі типовому варіював у межах 2,77–2,84 %, лабільного вуглецю – 313,9–335,9 мг/кг. Застосування біологічної системи землеробства сприяло збільшенню вмісту сполук вуглецю у ґрунті на 2,4–7,0 % порівняно з іншими агрозаходами. Вміст загального азоту становив 0,255–0,262 %. Показники С:N варіювали від 10,60 за інтенсивного землеробства до 11,13 за біологічного, що вказує на посилення процесів мінералізації органічної речовини у ґрунті при застосуванні мінеральних добрив та інтенсифікацію процесів гумусоутворення при внесенні лише органічних добрив. Ступінь розкладу лляного полотна у шарі ґрунту 0–30 см варіював від 23,09 % за інтенсивної системи землеробства до 28,92 % за біологічної, що свідчить про оптимізацію функціонування мікробної складової ґрунту за останньої. Вміст активної мікробної біомаси становив 213,8–219,0 C мг/кг ґрунту і характеризувався активізацією мікроорганізмів чорнозему типового у напрямі інтенсивна → екологічна → біологічна системи землеробства. Інтенсивність мікробного дихання ґрунту становила 78,7-83,9 С–СО₂/кг*добу і найвищою була за інтенсивного землеробства, що вказує на недостатню забезпеченість ґрунту сполуками азоту та є одним із лімітуючих факторів біологічної активності.

Таким чином, застосування біологічної системи землеробства порівняно з екологічною та інтенсивною сприяло накопиченню у ґрунті сполук вуглецю, розширенню співвідношення С:N, збільшенню вмісту активної мікробної біомаси, зменшенню емісії СО2, що свідчить про підвищення біологічної активності мікробіоти ґрунту та інтенсивності мікробної трансформації органічних речовин.