Розмір шрифту: 

У степовій зоні землеробства спостерігаються суттєві зміни у структурі бур’янових фітоценозів, що зумовлені як впровадженням сучасних агротехнологій, так і адаптацією бур’янів до змінених агроекологічних умов. У зв’язку з цим існує загроза збільшення потенційної забур’яненості чорноземів в орному шарі ґрунту вегетативними (150–300 тис. пагонів/га) і насіннєвими (0,5–1,0 млрд шт./га) органами розмноження. В той час як загальновизнано вважається чистим ґрунт (культурний стан ґрунту), в орному шарі якого знаходиться менше 1 тис./га коренів багаторічних і 10 млн шт./га схожого насіння малорічних бур’янів. Через надмірну потенційну забур’яненість ґрунту на чорних парах і у посівах просапних культур за вегетаційний період може з’явитися на 1 м² до 1,5–2,0 тисячі сходів малорічних і 15–30 паростків або пагонів багаторічних бур’янів.

Аналіз стану потенційної забур’яненості земель різного походження та еколого-техногенної історії показав, що втручання людини в еколого-ландшафтні комплекси у формі сільськогосподарської діяльності супроводжується значним зростанням запасів насіння бур’янів у ґрунті, так, активний обробіток ґрунту в сівозміні на староорних землях супроводжувався накопиченням в 0–30 см шарі ґрунту до 452 млн шт./га насіння бур’янів, що власне стабілізувалося на даному рівні культури землеробства. Небезпека такого високого ступеня потенційної забур’яненості посилюється також тим, що в профільному розрізі ріллі в кожному шарі зберігається значна кількість насіння, яке при вертикальній міграції в будь-якому випадку створює ризик високої шкодочинності бур’янів. Наприклад, у верхньому найбільш активному шарі ґрунту 0–10 см з високим коефіцієнтом