Пшениця м’яка озима (Triticum aestivum L.) є однією з основних продовольчих культур в Україні і світі. Створення сортів з високим потенціалом продуктивності повинно бути напряму пов’язане з їх адаптивними властивостями протистояти впливу стресових чинників навколишнього середовища. Посуха – один із найголовніших обмежуючих чинників довкілля, що знижують продуктивність рослин. Щоб мінімізувати втрати зернової продукції у посушливі роки, необхідно мати стійкі до дефіциту вологи сорти. Селекція пшениці за посухостійкістю є визначальною передумовою для підвищення її пластичності та продуктивності і дає змогу розширити посіви цієї культури в районах із несприятливими кліматичними умовами. Хоча це завдання на сьогодні сформувалось як самостійний напрям селекції, що володіє широким арсеналом методів і прийомів, лишається багато неясного як у загальнотеоретичних положеннях, так і в окремих питаннях, пов’язаних з біологічними особливостями культури. Успіх селекції у створенні стресостійких форм багато в чому залежить від правильної оцінки ступеня їхньої стійкості. Для скринінгу сортозразків пшениці на посухостійкість є багато методів, заснованих на різних принципах дії, і кожен із них має свої переваги і недоліки. Тому створення нових і вдосконалення наявних методів оцінювання селекційного матеріалу пшениці на посухостійкість в умовах наростання водного дефіциту або підвищення температури дасть можливість об’єктивно характеризувати рівень адаптивності перспективних генотипів і прогнозувати їхню поведінку у відповідних екологічних умовах.