Я хочу почати з того, що вже перша ж публікація 1968 року – повідомлення В.Д. Мединця про екологічний ефект ЧВВВ, – що засвідчило пріоритет автора й України в цій галузі, журнал «Зерновые и масличные культуры» відкрив обговорення проблеми, але науковий світ того часу промовчав: чи не помітили, чи не хотіли помітити, чи не повірили, – сказати важко. Професор Г.П. Жемела, наприклад, вважає, що повідомлення В.Д. Мединця наробило переполоху в науковому світі, була недовіра, захиталися позиції деяких вчених. Зрозуміло, потрібен був час, щоб усвідомити, перевірити, прийняти чи відкинути нові, незвичні наукові знання. Після серії статей В.Д. Мединця, що обґрунтовували відкриття даними інших галузей науки, після власних перевірок і спостережень підтвердила висновки В.Д. Мединця велика група вчених із різних регіонів колишнього СРСР. Серед перших були В.Ф. Сайко, І.П. Браженко (Полтава), проф. І.І. Гарус (Білорусія), Н.А. Федорова (Київ), І.П. Кабелко (Бєлгород), акад. В.М. Ремесло (Миронівка), проф. Н.П. Федосєєв і М.І. Барашкова (Ленінград), І. Сечняк і Гармашов (Одеса), М.Д. Алабушев (Ростов) та інші.

Завдяки підтримці акад. ВАСГНІЛ В.С. Шевелухи, в 1982 році в Москві вийшла монографія В.Д. Мединця «Весеннее развитие и продуктивность озимых хлебов», після чого в науковій пресі з’явилися оцінки значення цих досліджень для науки і практики