Фотоперіодична чутливість, яку контролюють гени Ppd-1, є найважливішим чинником адаптивності пшениці до кліматичних умов вирощування. Визначення ефектів Ppd-D1, Ppd-B1, Ppd-A1 засновувалось на класичному уявленні існування двох альтернативних алелів кожного з генів фотоперіоду. У останнє десятиріччя, завдяки дослідженням, спрямованим на вивчення особливостей інтрамолекулярної структури генів фотоперіодичної чутливості споріднених видів та родів пшениці, виявлено множинний алелізм Ppd-1. Зокрема, локус Ppd-D1 пшениці м’якої має п’ять алелів, з яких найбільшу увагу привертають рецесивний давній Ppd-D1b, алель Ppd-D1d – мутація у екзоні 7, що призводить до утворювання нефункціонального регуляторного білка та домінантний Ppd-D1a, присутність якого забезпечує суттєве зниження реакції на фотоперіод. Що стосується локусу Ppd-B1, то домінантні алелі гена Ppd-B1 є cnv-мутантами, зокрема алелі Ppd-B1a і Ppd-B1c мають три та чотири копії відповідно. Встановлено, що алельні форми Ppd-B1 відрізняються за своїм впливом на рівень фоточутливості, сильнішим вважають алель Ppd-B1a. У останні роки розроблено значну кількість ПЛР-тестів для ідентифікації генотипів сортів пшениці за алелями генів Ppd-D1a, Ppd-D1b, Ppd-D1d, Ppd-B1a, Ppd-B1c.