Серед основних завдань селекції пшениці озимої важливе місце належить селекції на комплексну стійкість  проти хвороб. Найвагоміше обгрунтування ролі стійких сортів належить засновнику вчення про імунітет рослин М.І. Вавилову. Відмічаючи мінливість  ознаки стійкості під впливом екологічних факторів, він довів існування спадково обумовлених відмінностей у сортів. Це положення складає основу сучасної  прикладної імунології, основним  завданням якої є пошук у світовій флорі стійких форм, які можуть слугувати цінним вихідним матеріалом для  створення нових сортів. У зв'язку з цим вивчення генофонду стійкості пшениці проти  хвороб є  важливим і актуальним завданням, вирішити  яке  найкраще можна з позиції теорії взаємопов'язаної еволюції рослини-живителя і паразита.

Для створення стійких сортів застосовують добір, гібридизацію і індукований мутагенез. Добір був першим методом створення стійких сортів. Він грунтується  на індивідуальному  доборі кращих рослин за ознакою стійкості проти хвороб. Створення інфекційного фону збудників хвороб дає можливість виявити і відібрати стійкі форми рослин. Використовуючи багаторазовий добір стійких рослин, можна отримати сорт з високою стійкістю проти хвороб. Основним  методом сучасної селекції є гібридизація – внутрішньовидова, міжвидова, міжродова. Завдяки гібридизації стає можливим поєднати у нащадків високу стійкість із господарськоо-цінними ознаками. Новим важливим методом створення вихідного матеріалу в селекції є штучний мутагенез, який дає можливість отримати нові алелі, що відсутні у природних  генотипах.