Живий організм постійно реагує на зовнішнє середовище і пристосовується до нього та в значній мірі стимулює активність відповідних генів в одному середовищі і відсутність або послаблення їх активності в іншому. Маючи інформацію про взаємодію «генотип – середовище», селекціонер з певною вірогідністю може визначити генетичну цінність перспективних зразків і на цій основі створити сорти, які найкраще проявляють свій потенціал у відповідних агроекологічних умовах.

Пенетрантність гена може варіювати в широких межах залежно від генотипового середовища. Шляхом селекції можна отримувати лінії із заданим рівнем пенетрантності. Середній рівень сили фенотипового прояву залежить також від умов середовища. Тому добір кращих фенотипів у популяціях можливий, лише завдяки значно більшої вірогідності появи господарсько цінної ознаки в її нащадків, ніж у нащадків фенотипів, які не мають даних ознак.