Для забезпечення підвищення врожайності бобових культур і вирішення майбутніх продовольчих проблем необхідно впроваджувати нові екологічно обґрунтовані заходи в сільськогосподарську практику. При цьому є усвідомлення, що для підтримки функцій наземних екосистем вирішальне значення має оптимізація функціонування угруповань мікроорганізмів у ґрунтах через їхню провідну роль у колообігу, утриманні та вивільненні основних поживних для рослин речовин, а також забезпеченні контролю за розвитком фітопатогенів. Такими мікроорганізмами, що позитивно впливають на біологічні процеси в агроценозах, можуть бути, насамперед, агрономічно корисні мікроорганізми, зокрема які фіксують у симбіозі з рослинами азот повітря. Навряд чи у житті рослин є інший біохімічний процес, подібний до процесу азотфіксування, вивчення якого б являло стільки загадковості й таємниць, протиріч і невизначеності, широких горизонтів та перспектив у практиці сільськогосподарського виробництва.

Поліморфізм за активністю симбіотичного комплексу «бобова рослина – бульбочкові бактерії» містить у собі два аспекти: мінливість i різноманітність штамів бульбочкових бактерій, а також різну реакцію рослини-живителя на взаємодію з бактеріальним штамом. Тому високий рівень продуктивності симбіотичної азотфіксації неможливий без направленої селекції сортів бобових рослин i комплементарних штамів бульбочкових бактерій з урахуванням конкретних ґрунтово-кліматичних та агротехнічних умов.

Останніми роками у багатьох країнах створюють програми селекції бобових і злакових рослин, в яких враховують і ознаки симбіозу. У деяких бобових (соя, червона конюшина, горох, люцерна тощо) описано гени, що визначають їхній вступ в ефективний симбіоз із бульбочковими бактеріями. Для генів, що контролюють азотфіксацію, алельні взаємовідношення найрізноманітніші. У люцерни та конюшини при схрещуванні рослин, контрастних за здатністю до азотфіксації, ознака здатності до азотфіксації домінує над неспроможністю. У сої, навпаки, вона є рецесивною ознакою.