У практиці сільського господарства сумісні посіви мають в першу чергу функціональне значення. Найчастіше їх роль пов’язана зі зміною якісних показників вирощуваної продукції. Так, введення в посів бобового компонента переслідує в першу чергу підвищення вмісту протеїну та збільшення його збору з одиниці площі, а культури з міцним невилягаючим стеблом часто використовуються в посівах як опора для культур з сланким або витким стеблом.

У процесі фізіологічних функцій, пов’язаних зі споживанням поживних речовин і вологи, виділення через надземні і підземні частини продуктів метаболізму, рослини змінюють навколишнє середовище і таким чином, виступають екологічним фактором для рослин які ростуть поруч. Тому, в сумісному посіві для кожного компонента створюються умови, відмінні від одновидового посіву. Це відображається на характері надходження поживних речовин і вологи в рослини і впливає не тільки на величину біомаси, але і на її хімічний склад. Підбір видів і сортів, у яких зміщені критичні фази росту, дозволяє використовувати одні й ті ж фактори середовища в визначеній послідовності, в результаті чого кожен вид в критичний період краще забезпечений необхідними умовами, а посів в цілому більш успішно використовує доступні ресурси. Поживний режим в сумісних посівах також може бути оптимізований за рахунок підбору компонентів з різним ритмом добового споживання елементів живлення.