Люцерна – одна з найдавніших кормових культур, яку вирощували ще 5 тис. років тому в країнах Сходу та Африки. Її насіння, як і насіння еспарцету та пшениці, знайдене в Єгипетських пірамідах. За свідченнями багатьох Європейських та вітчизняних вчених люцерну вирощували задовго до нової ери  в Китаї, Індії, Персії, Єгипті та інших країнах.Як вважають вчені багатьох країн, основною причиною низької врожайності насіння люцерни є недостатній рівень перехресного запилення внаслідок катастрофічного зниження чисельності комах-запилювачів.

З середини ХХ століття вчені наголошували на негативних наслідках непродуманої діяльності людства  по використанню  великої кількості хімічних  засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, застосуванню  для внесення їх літаків, розорюванню земель, що раніше не використовувались і на яких жили    представники диких видів  бджолиних, дуже цінних комах-запилювачів багатьох родин, зокрема родини Fabaceae. Чисельність цих корисних комах в другій половині ХХ століття катастрофічно скоротилась. Рівень перехресного запилення в ряді країн Європи  складав 15-20%, що привело до зниження урожайності багатьох  культур, які є перехреснозапильними. Достатньо сказати, що при біологічній урожайності насіння рослин люцерни в 3,0-3,2 т/га, фактична урожайність  в більшості країн  становить 0,25-0,30 т/га. Одним з напрямків підвищення урожайності насіння люцерни є використання самофертильних форм та створення сортів з частковою самосумісністю.