Запасні білки, завдяки їх особливостям, залишаються зручною та ефективною системою для вирішення задач ідентифікації зразків та контролю сортової чистоти у пшениці. Основні запасні білки зерна пшениці – гліадини і глютеніни. Гліадини – спирторозчинні мономерні білки, які можна розділити на чотири групи електрофорезом у кислому середовищі: омега, гамма, бета і альфа-гліадини. Глютеніни – великі агрегати субодиниць, зв’язаних дисульфідними зв’язками. Характерною особливістю основних локусів запасних білків як маркерів є множинний алелізм. Складено каталоги спектрів, кодованих алельними варіантами локусів запасних білків (Созинов, 1985; Metakovsky, 1991, та ін.), які постійно поповнюються новими алелями. Запасні білки безпосередньо визначають рівень хлібопекарної якості, крім того, певні алелі запасних білків зчеплені з низкою генів стійкості проти хвороб, а також пов’язані з ознаками адаптивності. Відомо, що генофонд м’якої пшениці є обмеженим, що стосується також алельного різноманіття за локусами запасних білків серед комерційних сортів. Шляхами збільшення різноманітності алелів запасних білків у м’якої пшениці можуть бути інтрогресія від споріднених видів, а також внутрішньолокусна рекомбінація та мутації. Метою роботи була ідентифікація нових алелів запасних білків при аналізі колекцій сортів пшениці м’якої різного походження та гібридного матеріалу.

Матеріалом дослідження були колекції українських та зарубіжних сортів пшениці м’якої, а також гібридний матеріал. Електрофорез гліадинів у поліакриламідному гелі в кислому середовищі проводили за розробленою нами методикою (Козуб та ін., 2000). Електрофорез загального білка зерна в поліакриламідному гелі в присутності додецилсульфату натрію (для аналізу високомолекулярних субодиниць глютенінів) – за методикою Laemmli. При визначенні алелів локусів запасних білків орієнтувались на базові каталоги Метаковського (1991), Пейна і Лоуренса (1983) з доповненнями (Mac Gene 2013).